Баркас наближався до берега, але причалити не міг через бурю. «Сивовусий грек та молодий наймит-дангалак Алі, стрункий і довгоногий, вибивались із сил, налягали на весла, однак їм не вдавалося розігнати човен на береговий пісок.» Тоді Алі скочив у воду і почав на плечах переносити сіль на берег. А коли хвилі ставали все більше, і майже діставали сіль на березі всі присутні татари допомогли перенести її в безпечне місце. Потім витягли баркас на берег і привязали до палі, але чергова сильна хвиля підхопила човен і кинула на палю. Грек підбіг до човна і ахнув: у човні була діра. Грек був сумний, і лише ввечері разом з Алі пришов до кавярні. Грек розвозив сіль по прибережних кримських селах раз на рік і звичайно боргував. На другий день, щоб не гаяти часу, він наказав Алі лагодити човен, а сам подався гірською тропою збирати по селах довги: берегова стежка була затоплена, і з боку моря село було одрізане од світу. Кавярня єднала жителів села, які ворогували довгий час. «Причина ворожнечі таїлась у невеличкому джерелі, що било з-під скелі і стікало течійкою якраз посередині села, поміж татарськими городами. Тільки ця вода давала життя всьому, що росло на камені, і коли одна половина села спускала її на свої городчики, у другої боліло серце дивитись, як сонце і камінь в’ялить їм цибулю.» Мемету не було діла до цієї ворожнечі, так як города в нього не було, він був комерсантом, був людиною ненависною і жорстокою. У Мемета була дружина Фатма, яку Алі бачив декілька разів на даху кавярні, і закохавшись постійно шукав її поглядом. «Вона спинила очі на Алі, відтак спустила навіки і пройшла далі тихо і спокійно, як єгипетська жриця» «Алі здалося, що ті очі пірнули в його серце і він поніс їх із собою.»