Зустрілись якось День і Ніч та й засперечалися , хто з них головніший , потрібніший для людей.
-"Я, -говорить День,- якби мене не було, то всі рослини померли б, люди не змогли б бачити всю велич та красу природи, нічого б було їсти, бо все спіє та дозріває тільки вдень, коли світить сонечко..."
Задумалася Ніч, та й нічого не відповідає. Тільки мовчить, слухає. А День все більше і більше пишається своєю важливісю, вихваляеться перед Ніччю.
- Чому ти мовчиш? - раптом озирнувся День і побачив, що Нічка тихесенько сидить і тільки слухає.
- Щоб не збудити бджілку, яка так тяжко працювала вдень, - прошепотіла Ніч. - Щоб любі квіточки спочили, закривши свої голівоньки пелюсточками, і рано-вранці знову зачаровували світ своєю красою. Щоб пташечка спочила і з новими силами продовжила будувати собі гніздечко. Щоб люди заспокоїлися від денних турбот, а діточки бачили кольорові сни.
І зрозумів День, не має значення хто кращий чи важливіший! Головне, щоб земля була красивою, а люди - щасливими.