Не
боги робили та знаходили глину,і навіть зовсім не вони робили глиняни
горшки. Не вони робили форми для горщків, це було ще в часі Київської
Русі, та ще й раніше. Навіть, не кожен може відрізнити сорт глини, та
колір.
Тільки спеціалісти могли відрізняти сорт глини. Наприклад, полтавські гончарі розрізняли:
1. «піскувату» — піщанисту, вогнетривку глину;
2. «сипець» — сильно піщанисту глину;
3. «жорстку» — велико-зернисту глину;
4. «на глинок» — жовтувато-зелену, глейку глину
Справжні майстри могли, тільки користуватися чистою глиною. Її привозили з
«глинища», та вона лежала на подвір’ї. За правилами її поливали водою.
Для того щоб її розмішати великими веслами, і ще різали дротами. Потім
глину накатували ковбаскою.
Після того як зробили горщик, брали та сушили на подвір’ї об в домашню
піч. В них як вони казали остання операція – випалювання. Дуже часто
треба було слідкувати за температурою. Випалювання тривало близько доби,
бо поділялося на три частини: випалювання на слабкому вогні, потім на
середньому і високому.
А для фарбування потрібно було налити у ріжок, у вузенькій кінець було вставлено перо.