На Дінці я мав свій затишний куточок, де любив вудити рибу. Над урвищем, біля самої води, росли осики та похилі верби. Далі вгору, йшов не дуже густий дубняк, місцями траплялись берези, бересток, дикі груші. Дерева відбивались у воді, у зеленій глибині річки. Берег заріс кущами верболозу і пасльоном.
А на другому боці лежали іскристі, рівні луки.
На світанку клювали невеликі лящі та язі. Але, захопившись красою теплого ранку, я проґавив кілька разів рибу і перестав стежити за поплавцями.
Чудесний вересневий день починався пташиним співом. Я люблю ці останні сухі, теплі дні.
Повітря прозоре та тихе, тільки ледве помітно парує вода. Ось просюркотіла крилом качка над головою і зникла в імлі, за деревами. Вона полетіла з поле на Біле озеро днювати.
Тиша… Викинувся короп і ляснув по воді. Я здригнувся і пошкодував, що така рибина не вчепилась на гачок моєї вудки