Дніпро — не просто велика ріка, що несе свої води територією України. Дніпро — це символ славної історії, що матеріально поєднує різні епохи, починаючи з найдавніших часів.
Народ з повагою і великою шаною ставився до свого історичного символу, це відбилося навіть у його назвах: батько — Дніпро, Славута, Славутич. Інколи цю ріку ще називають тією назвою, яка зафіксована в древніх східних літописах, — Борисфен або Бористен. Бо це є нетлінна історична пам'ять, що пов'язує в єдине ціле життя українців на цій землі. В усній народній творчості зафіксовано безліч пісень, де Дніпро ніби жива особа, де оспівується його велич, краса, де він зображений грізним і нещадним до ворогів української землі. Особливо це стосується періоду козаччини.
Віднині й сумну сторінку вписав Дніпро в історичну пам'ять народу: його рідна Прип'ять стала рікою, про яку в Біблії сказано, що «згіркнуть води в ріці, і багато людей потруяться тими водами». Але споглядаючи, як мирно і тихо, але разом з тим вперто він котить води свої, доходиш думки, що і це нещастя народ переживе, переборе, залікує рани, аби й далі відродитися й жити заради майбутнього.
Для мене Дніпро — це щось минуле й сучасне водночас. Дивишся на нього і думаєш про те, що він був свідком багатьох подій: тут відбувалося хрещення Русі, здійснювалися козацькі походи, відбувалися битви з великими перемогами і трагічними поразками. Коли спостерігаєш за плином вод Славутича, охоплює бентежне почуття захоплення й водночас якогось благоговіння перед його величчю і неповторністю. Мабуть, це — єдина велика ріка в Україні, яка попри всю зовнішню буденність (пляжі, рибалки, човни) може викликати бажання подумати про час, призначення людини на цій землі.