Право на
працю – це одне з фундаментальних прав людини, встановлене
міжнародно-правовими актами і визнане усіма державами світу. Це право
належить до групи соціально-економічних прав і в загальному сенсі
відображає потребу людини створювати і здобувати джерела існування для
себе і своєї сім′ї.
Право на працю ї захист від безробіття проголошена Загальною декларацією
прав людини (ООН 1948), Міжнародним Пактом про економічні та культурні
права (ООН, 1996 року), ратифікованим ВР УРСР, Конвенціями і
Рекомендаціями Міжнародної організації праці (МПО). На європейському
рівні право про працю встановлено Європейською соціальною хартією (Рада
Європи, 1961 р., переглянута у 1996 р.), підписаною Україною при вступі
до Ради Європи.
У
Конституції України (ст. 43) зазначається, що кожен громадянин має
право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею,
яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює
умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні
можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізує
програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки
кадрів відповідно до суспільних потреб.
Конституція України проголошує, що використання примусової праці
забороняється. Не вважається примусовою працею військова або
альтернативна (невійськова) служба, а також робота чи служба, яка
виконується за вироком чи іншим рішенням суду або відповідно до законів
про воєнний і про надзвичайний стан.
Кожен має право на безпечні й здорові умови праці, на заробітну плату,
не нижчу від визначеної законодавством. Конституція України забороняє
використання праці жінок і неповнолітніх на небезпечних та шкідливих для
їхнього здоров’я роботах, гарантує захист громадян від незаконного
звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається
законом.
Більш детально поняття права на працю та його складові визначено у
Кодексі законів про працю України. Право громадян України на працю,
тобто на одержання роботи з оплатою праці не нижче від встановленого
державою мінімального розміру, включаючи право на вільний вибір
професії, роду занять і роботи, забезпечується державою. Працівники
реалізують право на працю через укладення трудового договору про роботу
на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою, а також у
інших формах, визначених законодавством. Працівники мають право на
відпочинок відповідно до законів про обмеження робочого дня та робочого
тижня і про щорічні оплачувані відпустки, право на здорові і безпечні
умови праці, на об’єднання в професійні спілки та на вирішення
колективних трудових конфліктів (спорів) у встановленому законом
порядку, на участь в управлінні підприємством, установою, організацією,
на матеріальне забезпечення в порядку соціального страхування в
старості, а також у разі хвороби, повної або часткової втрати
працездатності, на матеріальну допомогу в разі безробіття, на право
звернення до суду для вирішення трудових спорів незалежно від характеру
виконуваної роботи або займаної посади та інші права, встановлені
законодавством.