Після допиту в Києві його звільнили і відправили до Петербурга. Він продовжував удосконалювати мистецтво і техніку офорта, опановував нові прийоми гравірування. У 1860 р, рада Академії мистецтв присвоїла йому почесне звання академіка гравюри.
У 1860 р. з’явився новий «Кобзар», прихильно зустрінутий критикою.
Творчість Т. Шевченка тематично відповідає трьом головним періодам його життя: 1838—1847 pp. (від викупу з неволі до арешту), 1847—1857 рр. (період ув’язнення і заслання), 1857— 1860 pp. (період після заслання). Твори першого періоду відобразили осмислення поетом характерних ознак життя народу, його традицій, побуту, історичного минулого. До творів цього періоду належать «Іван Підкова», «Гайдамаки», «Тарасова ніч», «Сон» («У всякого своя доля»), «Кавказ», «Єретик», «І мертвим, і живим...», «Великий льох». Основна думка цих творів — необхідність повалення царського самодержавства. Поет бачив майбутнє України в сім’ї вільних народів, де свобода є запорукою вільної праці і щасливого життя.
У творчості другого періоду розробляється пісенний жанр. Поезії позначені опертям на фольклор в усьому розмаїтті його тематики.
Різнобічні знання Т. Шевченка, його мистецьке обдаровання з особливою виразністю відобразилися у творах останнього періоду. Тут він звертається до античних сюжетів, тем філософського осмислення буття (ролі митця у суспільстві, майбутнього України).
Творчість Т. Шевченка — особливе явище в українській культурі. Він показав світові красу й силу української мови, спираючись на багатство мови народної, розвинув у своїй поезії ідеї рівності вільних народів, створення суспільства, в якому розкриються найвищі людські якості.
Помер 10 березня 1861 р. в Петербурзі. Похований на Чернечій (нині Тарасовій) горі поблизу м. Канева Черкаської області.