- Добридень, Олено МиколаЇвно!
- О, привіт, любий. Проходь. Сідай. Як ти? Як закінчив навчання?
- Я закінчив з Червоним дипломом. Було дуже важко. Дуже великі розміри робіт, вимагали майже неможливого!
- Чого ж хотіли?
- Так як я гарно вчився, так мене відправляли на олімпіади, змушували робити МАН з різних предметів, брати участь у Грінвічу з англійської мови, у різних конкурсах та змаганнях. І це все крім того, що я мав здавати заліки і контрольні роботи вчасно. Навіть не мав ніяких прівілегій.
- Ну, а ти як думав, Сергію? Звичайно, усе було важко. Ти в нас хлопчик розумний і в школі був. Тож все одно отримав своє?
-Так, що є, то є. Недарма ви мною пишалися.
-Так я і зараз тобою пишаюсь, з твоїм розумом і знаннями хоч Нобелівську преміію отримуй!
- Та що ви таке кажете, Олено Миколаївно! Ви як? Що в школі цікавого було за ці роки? Щось кардинально змінилося?
- На жаль, Юлія Степанівна 2 роки тому померла...
-О, як прикро. А я й не знав.. Хоч би на похорон прийшов би.. Така гарна вчителька була.
-Так, чудова людина. Ірина Степанівна народила. Двійню!
-Яка неймовірна подія! Треба обов'язково зайти її привітати.
-Та вспієш ще. Ти мені скажи ось-що : сам-то нащадків ще не маєш?
-Все у планах, Олено Миколаївно. Дружина вагітна.
-Так ти вже й одружений?! Чому ж на весілля не запросив?
-Та ми не влаштовували пишного свята. В колі родині.
-Вітаю тебе. Щастя вам і вашому немовляті.
-Щиро дякую. Вибачте, мені треба йти. Дружину до лікаря везти.
- Ну, бувай, Сергію, приходь у гості, рада була тебе бачити.
-Взаємно. Бувайте!