"Кажуть, ви вже одержали призначення?",- звернувся до Інни археолог після мовчанки. "Так, незабаром з училищем розпрощаюсь". "Берете курс на Кураївку. Кличе вас берег любові…" "Звідки ви це знаєте?"- здивовано запитала дівчина. "Багато що про вас знаю. Цікавлюсь. Це лише ви не хотіли помічати моїх зацікавлень",- зітхнув він. "Аж дивно чути". "Нічого дивного. Люди шукають скарби. Та не завжди шукають їх там, де вони лежать. А вони, може, під тобою. Отут, де стоїш, під нашаруванням пилу та сміття". "Знов якось загадково". "Ви бажаєте ясності чіткості різкості? Не знаю, як треба говорити в таких випадках, Інно… Колись для цього була вичерпна формула: ось вам моя рука і серце! Розумієте? Прийміть, не відкидайте їх, Інно",- і він простягнув їй руку. "Ви жартуєте?"- сказала дівчина, хоч бачила, що він не жартує. "Рука і серце",- повторив він зміненим стверділим до різкості голосом. "Не годиться такими речами жартувати…" "Які жарти!"