Якийсь вітер низький жене стебла соломи понад глибокі стежки, повні утоми. В дні, прожиті печально і просто,все було як незайманий сніг. Мені наснилася криниця, водою сповнена до краю. Досвітні огні, переможні, урочі, прорізали темряву ночі. Та не однаково мені, як Україну злії люде присплять, лукаві, і в огні її, окраденою, збудять. Наснились сині проліски мені, і я, щаслива плакала вві сні. Тут ніжна осінь, мрійна та м'яка, на кольори багата, розмаїта.
Батько сидів з веслом на кормі —. веселий і дужий.