При проведенні щеплень користуються різними методами введення в організм тварин вакцин та інших біологічних препаратів: Підшкірним,
внутрішньошкірним, нашкірним, внутрішньом'язовим, внутрішньовенним,
внутрішньоперитонеальним, інтраназальним, аерогенним, нанесенням
біологічного препарату на кон’юнктиву, чи втиранням у слизову оболонку
клоаки.
Метод уведення в організм тварини тієї чи іншої вакцини визначається
відповідною настановою біофабрики, що її виготовила залежно від
характеру вакцини та виду й віку тварин, яким роблять щеплення.
При Підшкірному методі щеплення вакцину вводять
безпосередньо в підшкірну клітковину. Для цього пальцями лівої руки
беруть складку шкіри, трохи відтягнувши її, роблять трикутник, в основу
якого за допомогою шприца та ін’єкційної голки вводять необхідну дозу
вакцини. Це досить простий метод за своїм технічним виконанням.
При Внутрішньошкірному методі щеплення вакцину тваринам
вводять безпосередньо в товщу шкіри. У цьому разі пальцями лівої руки
беруть складку шкіри, в товщу якої вводять біопрепарат за допомогою
ін’єкційної голки та шприца. Ознакою правильного введення біологічного
препарату є наявність у шкірі обмеженого вузлика розміром із горошину і
більше залежно від дози.
Нашкірний метод застосовують при проведенні вакцинації птиці
проти віспи. За допомогою коротко остриженої волосяної щіточки або
скляної із шорсткою поверхнею палички втирають в оголені пір'яні
фолікули зовнішньої поверхні стегна розведену вакцину.
При Внутрішньом’язовому методі щеплень вакцину вводять
безпосередньо в товщу м'язів у ділянці внутрішньої поверхні стегна,
сідничних чи шийних м'язів, а птиці – в ділянці грудних м'язів або
стегна.
Внутрішньовенні ін’єкції рогатій худобі та коням роблять у
яремну вену на межі верхньої й середньої третини шиї. Після вистригання
шерсті та обробки місця ін’єкції тварині злегка піднімають голову, і
великим пальцем лівої руки трохи нижче місця ін’єкції затискують яремну
вену (зручніше з лівого боку), злегка натягуючи пальцем шкіру в напрямі
до основи шиї. У праву руку беруть ін’єкційну голку, і легким поштовхом
проколюють шкіру та стінку вени, спрямовуючи голку проти течії крові.
Щоб переконатися, що ін’єкційна голка дійсно потрапила у вену, шприц з
вмістом, призначеним для внутрішньовенного введення, трохи опускають
вниз і дивляться в скляне віконце гумової трубки, яка з’єднує шприц із
голкою. Поява в ньому крові свідчить, що голка знаходиться у вені. Після
цього звільняють вену, забравши палець із яремного жолоба. Фіксують
голку, а шприц повільно піднімають угору, і за рахунок різниці тиску
вливають вміст шприца у вену. У цьому разі слідкують за тим, щоб голка
постійно знаходилась у вені та, аби пухирці повітря, при закінченні
введення – не потрапили у вену, що в деяких випадках може призвести до
повітряної емболії. По закінченні введення препарату, голку виймають із
вени, а шкіру в місці ін’єкції обробляють настойкою йоду.
При Внутрішньовенному введенні розчинів, які при попаданні в
підшкірну клітковину викликають подразнення й некроз, після введення
препарату необхідно опустити шприц донизу, затиснути вену великим
пальцем лівої руки трохи нижче місця ін’єкції, струменем крові промити
голку і лише після цього вийняти її. Шкіру в місці уколу потрібно
обробити настойкою йоду.