Балади
Ранній період творчості Т. Шевченка ознаменувався написанням трьох балад: «Причинна», «Тополя» , «Утоплена». Як відомо, баладу «Причинна» було написано 1837 p., ще до викупу Поета з кріпацтва. Тому дехто з дослідників саме цей рік вважає початком першого періоду творчості. Усі три балади являють собою зразки романтичної поезії. В основі кожної з них лежить конфлікт між прагненням людини до щастя і перешкодами на шляху до нього. А базуються балади Шевченка на реальному підґрунті та народнопісенній творчості.
Так, балада «Причинна» розповідає про кохання дівчини-сироти до козака,
Що торік покинув.
Обіцявся вернутися,
Та, мабуть, і згинув!
Дівчина не витримує розлуки з коханим і стає причинною (втрачає психічну рівновагу внаслідок стороннього втручання), бо «так ворожка поробила». Прагнення бути щасливою наштовхується на перешкоди, спричинені втручанням реальних сил (мета-від'їзду козака невідома, можливо, це похід) та фантастичних (ворожка, русалки). Переживання дівчини підсилюються показом то грізного, то спокійного стану природи.
Отже, у цій баладі є ознаки романтизму (незвичайні події, фатальні обставини, герої, здатні на дуже сильне, пристрасне почуття). Але у творі фантастичне і реальне щільно переплітається, що підтверджує як фольклорну основу твору, так і його романтичну спрямованість.
Балада також є яскравим прикладом переходу від одного розміру до іншого, що зумовлено змістом і настроєм її різних частин.
Чотиристопний ямб («Реве та стогне Дніпр широкий») підсилює ритміку віршованої мови, а 14-складовий вірш («В таку добу під горою, біля того гаю») та 12-складовий розмір («Така її доля... О Боже мій милий!») вірша наближає цей твір до народної пісні, збагачує його, додає довершеності.
У трьох баладах першого періоду Шевченко йде від реального до фантастичного, проте елемент фантастики зводить до мінімуму. Так, і у баладі «Тополя», і у баладі «Утоплена» в основу конфлікту покладені реальні події. У «Тополі» чітко виражений соціальний конфлікт, коли дівчину віддають за старого багатого нелюба, а в «Утопленій» автор стає на позиції народної моралі, показуючи, що розбещеність вбиває в людині всі людські якості, навіть материнські почуття.