Що було далі, хлопчик не пам’ятає. Коли прийшов до тями, над
ним важко зітхав Зульфат, а заклопотана Наталя Миколаївна обробляла рану. Це
вони принесли його сюди, додому, у вагову три дні тому, як потім довідався
Климко, і за ці довгі три ночі очей не зімкнули, тільки б він вижив. Та тепер
уже все було позаду, Климко навіть злегка підвівся на ліжку, та вчителька
сказала: «Ще трохи зачекай». Та Климко й не заперечував, бо життям був зобов’язаний
віддячити цій ЛЮДИНІ.