ПАМ’ЯТНИК КОБЗАРЕВІ. Найголовнішою ознакою мого
трудового міста є його архітектура. У минулому столітті центр Харкова
уособлював розкіш та індивідуальність, у тридцяті роки нашого століття -
простоту і монумен-талізм пролетарської епохи. Але є у Харкова особливі
ознаки - місця, які уособлюють його самобутність: Держпром, «Дзеркальна
течія», пам’ятник Кобзареві. Особливо шанують харків’яни пам’ятник
Тарасові Григоровичу Шевченку. Його встановлено в міському парку на
вулиці Сумській. Уминулі роки парк належав університету, він так і
називався університетським садом, а тепер він має ім’я Великого Кобзаря.
Пам’ятник розміщенний так вдало, що його видно з кожної алеї. До того
ж, шістнадцять фігур, які оточують постать Шевченка, розташовані по
спіралі навколо центрального пілона. Вони краще простежуються з бокових
алей.
Постать Шевченка видно здалеку, вона гігантських розмірів, близько
шести метрів, тому перехожі мають змогу вдивитися в обличчя видатного
поета. Скульптор так вдало передав риси його зовнішності, що, здається,
можна уявити його вдачу: сміливість, допитливість, рішучість. Від усієї
постаті віє бунтарством і непримиренністю.
Ус і шістнадцять фігур, розташовані навколо
трикутного гранітного пілона, здаються удвічі меншими за Кобзаря, проте
теж добре простежуються. Особливо мене вражає жінка з немовлям на руках -
Катерина. Оскільки цей пам’ятник я знаю з дитинства, то не уявляю
Катерину іншою. Навіть читаючи твір, я бачу її саме такою, як на
пам’ятнику. А далі, герої Шевченкових творів - гайдамаки, навіть
по-вержені (одна постать лежача) вони дужі і вражаючі, бо вони - борці
за волю. І козак-запорожець, і миколаївський рекрут, і селяни показані
закутими, але нескореними. Ус і інші образи - уособлення більш пізньої
доби - доби революцій і пореволюційних перетворень. І лише одна постать
може бути уособленням усіх часів, це постать дівчини з книгою. Хоча в
ній добре вгадується епоха років тридцятих, проте я вважаю її сучасною,
бо нинішній молоді теж властивий потяг до знань, а Харків
вважається найкрупнішим студентським містом в Україні. Символічно і те,
що композицію розпочато і завершено жіночими постатями, адже образ жінки
у творчості Т. Г. Шевченка - це образ України. Скульптор М. Г. Манізер і
архітектор І. Г. Лангбард ставили своїм завданням показати значимість
Великого Кобзаря для минулого, сучасного і майбутнього. І це в тридцяті
роки, коли українська культура потерпала від культу сталінізму! А
українські актори Наталія Ужвій, Амвросій Буч-ма, Іван Мар’яненко,
Олександр Сердюк залишили свій слід не лише в театральному мистецтві, а і
в архітектурі, допомагаючи скульпторові у створенні пам’ятника.
Пам’ятник Т. Г. Шевченкові
в Харкові було відкрито 24 березня 1935 року. Відтоді минуло багато
часу, але кожний харків’янин пишається і тим, що цей пам’ятник є одним
із найкращих у світі, і тим, що він став невід’ємною частиною нашого
давнього і вічно молодого міста.