Мавки, лісовики, перелесники — створіння, що належать до демонічного світу українського фольклору. Вперше легенди про них Леся Косач почула вже в ранньому дитинстві від матері-казкарки. Ці історії відбилися в її пам’яті на все життя і однієї прекрасної миті виринули на поверхню вже творчо переосмислені. Вимальовуючи романтично-сумний образ Мавки, Леся Українка трохи согрішила проти істини. За повір’ями українців, більшість лісових істот, у тому числі й мавки, ворожо ставляться до людей. Слово «мавка» (або, як у повісті Коцюбинського, «нявка») походить від давнього «нав’я» — мрець. Вірили, що мавки заманюють людей, які заблукали, у провалля чи в трясовину, звідки людині вже не вибратись.
Що відрізняє мавку від людини, що відрізняє мертву людину від живої? Відсутність душі. Саме на цьому побудований головний конфлікт неоромантичної драми-феєрії «Лісова пісня». Читаючи твір, ми спостерігаємо народження однієї душі, пробудження другої й «сплячку» ще декількох.
Можна сказати, що неоромантика — це романтика, збагачена досвідом реалізму, у першу чергу психологічним досвідом. І головна риса романтизму — ідея про роздвоєння світу — тепер поширюється і на людську душу. Також на неоромантизмові позначилися риси модернізму — підвищена емоційність, нахил до естетизму. Це найяскравіше виявляється у мові персонажів та побудові сцен, особливо тих, що відбуваються у лісі.