Жирондисти були неспроможні врегулювати ситуацію в країні, чим
активно користувалися монтаньяри-якобінці, звинувачуючи їх у нездатності
врятувати республіку. Розуміючи це, лідери жирондистів були змушені
вдатися до надзвичайних заходів. На вимогу голодуючих було встановлено
тверді ціни на хліб, а для захисту республіки створено Комітет
громадського порятунку. Але, незважаючи на це, їх авторитет продовжував
неухильно падати.
Скориставшись народним невдоволенням, спираючись на віддане
керівництво Національної гвардії і підтримку Ради Комуни Парижа, 2
червня 1793 р. якобінці здійснили державний переворот і захопили владу в
країні. Бріссо, Верньо та інші лідери-жирондисти були заарештовані й
ув'язнені. Бажаючи уникнути звинувачення в узурпації влади, якобінці
насамперед прискорили прийняття нової конституції. Конституція 1793 р.
гарантувала громадянам набагато ширші права, ніж попередня. Законодавчу
діяльність мали здійснювати не лише депутати - обранці народу, а й
безпосередньо самі громадяни. Передбачалось, що уряд буде повністю
контролюватися парламентом. Проте в умовах інтервенції й громадянської
війни нова конституція так і не набула чинності, а проголошені
демократичні принципи не були виконані й потонули в крові диктаторського
режиму якобінців.
Посилаючись на тяжке становище країни, якобінці встановили жорстку
диктатуру. Верховним органом залишався Конвент, який володів усією
повнотою законодавчої і виконавчої влади. Представники Конвенту в армії
і провінціях - комісари - мали необмежені права. Неабиякі повноваження
здобув Комітет громадського порятунку, який з липня 1793 р. очолив М.
Робесп'єр. Невдовзі він навіть почав контролювати діяльність самого
Конвенту. Каральними органами диктатури стали Комітет громадської
безпеки і революційні трибунали.