В оповіданні «Мати» Микола Хвильовий змальовує образ жінки, сини якої опинилися по різні боки барикад у роки громадянської війни. Мати все робила для того, щоб Остап і Андрій виросли хорошими людьми. Вона повірила в революцію, її гуманістичне начало, вибух сімнадцятого зазвучав для неї божественним органом,… для матері революція була чарівним бальзамом. Вона посвіжішала,… з надією дивилася в теплу легко-бірюзову далечінь. Йшли дні, роки, і ось як грім серед безхмарного неба: Андрій відступав з рідного містечка, а насідав на нього рідний брат Остап… У хаті матері, на горищі, переховується Андрій, на подвір’ї зі своєю бандою спить сп’янілий Остап. Мати хоче врятувати синів. Вона вмовляє Андрія тікати, але в «присмерках місячної ночі бачить в очах сина підозрілий блиск і розуміє: Андрій задумав убити Остапа». Мати жертвує своїм життям: Андрій убиває її в ліжку. Убиває цинічно й жорстоко («мати навіть не могла скрикнути»). Уже перший удар переніс її в інший світ, а Андрій, гадаючи, що на ліжкові лежить Остап, наносив сокирою все нові й нові удари, виконуючи свій громадський обов’язок.
Як стверджує Р. Мовчан, до розгляду матері у новелі «Мати» Г. Косинки слід підходити двояко. З одного боку, автор змальовує образ реальної матері (щоправда вона існує лише в спогадах та переживаннях Андрія, хоча її великі очі запам’ятовуються читачеві), і як наскрізний образ материнства. Андрій — один з синів — має намір привезти лікаря для тяжко хворої матері. Він у постійній тривозі, в уяві бачить лікарню і вірить, що лікар погодиться їхати. Те, що діється довкола, (йде війна; на одному просторі зіткнулися поляки, гайдамаки, більшовики) не дуже хвилює його, бо у нього зовсім інша мета: зробити все для того, щоб допомогти матері. Андрій — типовий представник тогочасного селянства, тієї її частини, яка не перейнялася більшовицькою ідеєю, не сприйняла її мораль. Громадянського подвигу він не здійснює, але прагне захистити материнство як символ вічності життя.