Тернистим і нелегким був шлях Марії Заньковецької, української актриси, на сцену. Дуже вразлива від природи, наділена глибоким даром співпереживання, вона постійно шукала можливість висловити думки і почуття, які сповнювали її. Майбутня актриса з юних літ виступала в любительських спектаклях і концертах.
“Я кохалася в мистецтві, любов до сцени стала моїм життям,” – зізнавалася Заньковецька вже пізніше. Геніально обдарована сценічно, вокально й пластично, вона сорок років владарювала на сцені, сіяла захват, хвилювала уми. Усе працювало в неї на образ: міміка блідавого обличчя, погляд очей, промовисті жести рук.
Марія Костянтинівна створила цілу плеяду хвилюючих образів, показала тяжкі страждання жінок, бідних і знедолених. Одночасно вона підкреслювала їх духовну красу, життєстійкість, оптимізм, прагнення до знань, до щастя. Героїні Заньковецької не тільки сумують над своєю долею, а й протестують, гнівно викривають соціальну несправедливість.