Повстання гайдамаків відбилося в багатьох народних піснях і переказах. Шевченко, який народився й ріс у тій місцевості, де воно проходило, змалку чув багато розповідей про гайдамацький рух. «Про те, що діялось на Україні 1768 року, розказую Так, як чув од старих людей», — написав поет у передмові до «Гайдамаків».
У Шевченковій поемі відбито настрій селян, пригноблених польськими феодалами. У діях, словах і думках повстанців виявились прагнення закріпачених людей, які піднялися на боротьбу, щоб скинути з себе ярмо неволі, визволитися з-під влади ненависного панства. Повстанці хотіли покласти край пануванню польської шляхти у Правобережній Україні, бо нестерпним було життя пригноблених.
Таке-то було лихо По всій Україні! Гірше пекла... А за віщо, За що люди гинуть?
Боротьба за волю тоді охопила майже всіх селян: «Жінки навіть з рогачами пішли в гайдамаки». Шлях-тичі-кріпосники, які були носіями й соціального, і на-ціонально-релігійного гноблення, зазнали жорстоких розправ, але це була історично виправдана помста: Гайдамаки Гуляють, карають; Де проїдуть — земля горить, Кров'ю підпливає.
Народні повстанці — це та сила, що здатна змагати панську сваволю. Іван Гонта, Максим Залізняк, Ярема Галайда — утілення народного гніву проти панів, борці за волю й щастя народу.
Шевченко теж боровся за свій народ і боляче переживав його недолю. Воля для України, мир і спокій для українців — ось про що мріяв поет. Тож недарма в «Гайдамаках» він промовляє урочисте побажання своїй рідній землі: «Нехай житом-пшеницею, як золотом покрита, не розмежованою останеться навіки од моря ідо моря»...