Відгомін минулого. Сторінки української міфології
Ця культурна спадщина нашого народу сьогодні мало досліджена. А це ж
було для наших пращурів віруванням, так само, як ми віримо в Ісуса
Христа. Тільки з чиєїсь легкої руки це нині назвали міфологією. Це був
спосіб життя наших предків, спосіб гармонійного поєднання й ототожнення
себе з природою. Давні українці мали свій Олімп, природа для них була
живою, вони вірили в її чарівну силу. Крім головних божеств: Сварога,
Дажбога, Перуна, Велеса, Ярила, Купала, вони поклонялися Сонцю,
Місяцеві, зіркам, а також усім явищам природи: блискавці, морозу, вітру,
вогню, воді тощо.
У родинному колі особливими почестями була наділена Берегиня —
найдавніша богиня добра й захисту людини від усякого зла. З часом
Берегиня стає «хатньою» богинею. Вона захищає оселю, усю родину, малих
дітей від хвороб, лиха, лютого звіра, смерті тощо. Зображалась або
вишивалась Берегиня на білих рушниках, що вивішувалися над вікнами й
дверима, і мала захищати домівку від чорних сил. Образ Берегині
вишивався на одязі, вирізьблювався на віконницях, ґанку. Невеликі
зображення Берегині з глини або міді носили на грудях. Традиційне
зображення Берегині — символічна постать жінки із застережливо піднятими
руками. Її образ з 14 століття входить до українського
народно-прикладного мистецтва й дійшов до наших днів. Про це нагадує,
зокрема, Київська Оранта із піднятими руками, ніби стоїть на захисті
всієї землі української.