Тема: звернення письменника до молоді, щоб вони вирушали у мандри і відкривали нове, ніким ще невідоме, цікаве, захоплююче. Ідея: сенс життя людини — пошуки, мандри, прагнення самоствердитися; заперечення байдужості, пасивності. Основна думка: створення руху вперед, романтичного пориву, пошуку відкриттів і самовідкриттів. Художні засоби «Гей, нові Колумби й Магеллани» Звертання: «Гей, нові Колумби й Магеллани», «Кораблі!..», «Україно!..», «Друзі!..». Риторичні оклики: «Напнемо вітрила наших мрій!» «Кораблі! Шикуйтесь до походу!» «Мрійництво! Жаго моя! Живи!» «Відкривай духовні острови!» «Нидіє на якорі душа!» «Півень землю всю не розгребе!» «Шкварити байдужість на вогні!» Риторичні запитання: «Хто сказав, що все уже відкрито? Нащо ж ми народжені тоді?» «Як нам помістити у корито Наші сподівання молоді?» Метафори: «кличуть … у мандри океани», «бухту … облизує прибій», «сподівання помістити», «нидіє… душа», «б’ються груди», «вітер… не остудить». Епітети: «молоді сподівання», «рідний народ», «духовні острови», «вітри тужаві». Тавтологія: «відкрито вже відкрите». Композиція «Гей, нові Колумби й Магеллани» Поезія складається з шести куплетів по чотири рядки. Твір починається із звернення до нових Колумбів і Магелланів з пропозицією продовжити відкривати цікаве, незвідане в житті. Протягом поезії автор висловлює думку про прагнення кожної людини жити активно, на благо рідного краю, народу. Наприкінці поезії В. Симоненко засуджує байдужість і пропонує її «шкварити… на вогні».