Тане осінній замріяний день, синюватий вечір м’яким покривалом спускається на землю, стираючи барви, лякаючи дзвінкою прохолодою, нагадуючи про те, що скоро вже все навкруги відцвіте, відбуяє, зблякне, пожовкне. Тане день. А за вікном гордо стоять величні дерева - каштани. Лапате листя ще тільки трошки пожовкло на кінчиках, втратило свою свіжість, але від цього зовсім не втратило своєї краси. Зеленаве, жовтувате, навіть трошки коричневе, це листя надає деревам справжньої казковості. Особливо тепер, увечері, коли, все навкруги здається незвичайним. А під деревами всипано густо маленькими полірованими м’ячиками. То каштанчики - осінні діточки величних дерев, діти, що мають дати життя новим паросткам. Значить, осінь - це не тільки вмирання? Так, це нова надія, початок нового життя, сподівання на весняне відродження.