Найбільше мене вразила Мелашка — молода невістка Кайдашів. Адже саме з цією жінкою сталися протягом твору найбільші зміни. На початку твору це молода вродлива дівчина з поетичною душею. її портрет змальовано у традиціях народнопоетичних творів: «лице, як ягода», щоки, «як червоні яблучка», чорні брови, «як шовк», губи «повні та червоні, як калина. Сама Мелашка «рівна, як струна, гнучка, як тополя, гарна, як червона калина». У фольклорному стилі передано й враження Лавріна від першої зустрічі з дівчиною: «Коли б ти була зозулею в гаю, то я тебе й там упіймаю».
Таким же гарним, опоетизованим, чистим є кохання, яке спалахує між героями. Для Мелашки поруч з Лавріном сяє сонечко, а без нього настає темна ніч, а її розмови з коханим нагадують пісенну лірику: «Я цілу ніч спала, як не спала. Все ніби гуляла з тобою в зеленому гаю та квітки рвала; все ніби дивилась на тебе не надивилась, говорила з тобою ве наговорилась».