Реве та стогне Дніпр широкий,
Сердитий вітер завива,
Додолу верби гне високі,
Горами хвилю підійма.
Коли я трохи підріс, то запитав у дідуся, хто ж є той чоловік, який
написав ці чудові рядки? І тоді дідусь розповів мені сумну й водночас
піднесену історію зростання великого Кобзаря — нашого національного
генія.
Пізніше я почав глибше цікавитись творчістю Шевченка й зрозумів, що
Тарас Григорович поєднав у своїй особі риси, взагалі притаманні
українській нації. Із захватом я читав його “Щоденник”, написаний у роки
заслання й повернення. Ох і людина ж це була! Справжній чоловік,
схильний до простих земних веселощів, і водночас справжній мислитель.
Якби хоч один з тисячі моїх співвітчизників мав лише краплю Кобзаревих
чеснот! Хоча й мають, але не вміють поки що скористатися ними…