Класицизм (від лат. classicus – зразковий) – стиль і напрям в європейському мистецтві ХVІІ – початку ХІХ ст., який ґрунтується на суворому дотриманні ряду норм, правил, канонів.
Класицистичні традиції закладалися ще в італійській культурі XVI ст. серед гуманістів, які прагнули виявити й осмислити основні закономірності та художні завдання мистецтва Античності і Відродження, створити теорію мистецтв.
Найбільшого розквіту класицизм досяг у Франції XVII ст. як національно-державний напрям у мистецтві. Певною мірою класицизм притаманний мистецтву більшості країн Європи, у деяких із них він зберігав свої позиції аж до першої чверті ХІХ ст.
На ранішньому етапі розвитку класицизм у Франції дивним чином співіснував та переплітався зі стилем бароко. Особливо це відбилося в моді на одяг, оздобленню інтер'єрів, живопису майстрів Франції, навіть в архітектурі.
Так, бароковому майстру Лоренцо Берніні були замовлені добудови до палацу Лувр (тепер Східний фасад). Берніні поїхав у Париж з кресленнями та бароковою моделлю добудови. Митці Франції зробили все можливе і неможливе, аби зашкодити і зірвати виконання проекту конкурентом. Берніні змусили виїхати геть. Добудову здійснив француз Клод Перро у 1657–1678 рр., а будівля стала взірцем класицизму в архітектурі.
Французький класицизм відображав інтереси буржуазно-аристократичної олігархії, що склалася у XVII ст. за часів правління королів Людовіка ХІІІ і Людовіка XІV. Одним з ідеологів класицизму був знаменитий кардинал Рішельє, який ставив собі за мету ідею централізації в державних і економічних питаннях. Для керівництва суспільною думкою Рішельє заснував газету «Gazette de France», для чистки і збагачення мови створив Академію літератури. Кардинал також визнавав агітаційне значення театру, в якому має проводитися ідея перемоги державного обов’язку над інтересами особистості. Для класицизму характерна орієнтація на античне мистецтво, яке проголошувалося ідеальним, зразковим, класичним, гідним наслідування.