Мурчика мені подарувала подруга на день народження. Кошеня було руденьке, пухнасте, ласкаве, і всі думали, що воно буде хороше. А насправді це був с страшенний розбишака. Коли я ішла до школи, Мурчик одразу залазив у мою кімнату, і починалася метушня. Книги, зошити падали додолу й розліталися по підлозі. Особливо йому подобалося гратися з моїм ведмедиком. Кошеня тягало Піно скрізь, де заманеться. Моя подруга порадила віддати комусь Мурчика, але я не погодилася.
Кошеня — це не іграшка, а жива істота. Його не можна, погравшившись тиждень-два, викинути на вулицю. Це було б жорстоко. Людина не народжується на світ поганою чи хорошою. Такою вона стає завдяки багато чому: спілкуванню з людьми, вихованню вдома, у школі. Школою доброти, високих моральних якостей є чуйне ставлення до «братів наших менших».
Мурчик припинив бешкетувати після одного випадку, який трапився з ним, пробленим заняттям руденького бешкетника було сидіти на підвіконні і дивишся на вулицю. Того дня погода видалася просто чудова: лагідно світило сонечко, співали птахи. Кошеня стрибнуло на підвіконня і почало спостерігати за пташками. Я була у своїй кімнаті, коли раптом почула жалісне нявчання Мурчика. Забігши на кухню, я ледве встигла схопити свого улюбленця. Ще мить — і він би полетів шкереберть додолу. У мене і досі перед очима переляканий погляд Мурчика, який відображав страх. Після цього жахливого випадку мій котик подорослішав, припинив чинити безлад у моїй кімнаті