1. Ішов справді парубок. На
перший погляд йому, може, літ до двадцятка добиралося. Чорний шовковий пух
тільки що висипався на верхній губі, де колись малося бути вусам; на мов
стесаній борідці де-где поп'ялось тонке, як павутиння, волоссячко. Ніс
невеличкий, тонкий, трохи загострений; темні карі очі — теж гострі; лице
довгобразе — козаче; ні високого, ні низького зросту, — тільки плечі
широкі, та груди високі... Оце й уся врода. Таких парубків часто й густо можна
зустріти по наших хуторах та селах. Одно тільки в цього неабияке — дуже
палкий погляд, бистрий, як блискавка. Ним світилася якась незвичайна сміливість
і духова міць, разом з якоюсь хижою тугою...
2.На самому краї села, од вигону, стояла невеличка хатка, вікнами на
широкий шлях. З-за хатки виглядали невеличкі хлівці, повіточки; трохи
далі — тік; за током — огород; а все кругом обнесено низенькою
ліскою. Зразу видно було, що то плець не дуже заможного хазяїна. Не достатки, а
тяжка праця кидалась в вічі. Хата хоч старенька, та чепурна, біла, —
видно, біля неї ходили хазяйські руки; двір виметений, чистий; огорожа ціла,
хоч і низенька, а ворота дощані-хрещаті.
3.А й дитина ж то вийшла — на славу! Повновиде, чорняве,
головате, розумне... Тільки якесь невеселе, вовчкувате, тихе. Другі діти
жваві, — як дзиґа крутиться, на місці не всидить... Скажеш йому: дай те!
дай друге! — як стріла пуститься... Чіпка, як його звали, — не такий,
ні! Оце, було, Мотря чи Оришка скаже: «Подай, Чіпко, води!», або — ножа,
або — веретено...» То він і почне: «А де ж воно лежить, чи стоїть?» Отак
розпитає, повагом устане, повагом піде, підніме й повагом подасть...
4. Виродок іде! — кричить, забачивши здалека Чіпку, білоголовий хлопчик. — Запорток!
— підхопить другий. — Ходім до нього!
5. Такі казочки бабусині, при самотньому житті, осторонь од
товариства, пластом ложилися на дитячий розум, гонили в голові думку за думкою,
гадку за гадкою. Глибоко западали вони в його гаряче серце, а в душі підіймали
хвилю горою — з самого споду до верху.
6. Закипіла
в Чіпки у руках робота. Найняв плуг, волів, зорав поле, засіяв, заборонив;
зійшло — як щітка! У косовицю став за косаря — викосив дванадцять копиць сіна.
Є чим овечок узиму годувати. Настала жнива — місячної ночі жне. Розгорювався
десь на десять рублів; купив у заїжджого цигана стару кобилу; звозив хліб,
поставив у току: отакі скирти понавертав!
Дивуються
люди, що Чіпка до хазяйства такий удатний! А Чіпка, дивись, у же й хліб
вимолотив, сама солома стоїть — завалив увесь город ожередами. Скоту нема.
Продав Чіпка більшу половину соломи, кілька мішків хліба, та восени купив
корову на ярмарку.