Природа:Природа на початку. «Сонце ховалося за товщею сизих хмар. Прокинувсь він о шостій ранку і якусь часину нерухомо лежав на спині, втупившись очима в сіре небо. Ніде ані деревця, ні кущика — саме тільки сіре море моху, серед якого розкидано сірі скелі, сірі озерця та сірі струмки. Небо теж було сіре. А на небі ні сонця, ні навіть проблиску сонця.» Природа в кінці. «Зійшло яскраве сонце… Погода була прекрасною. Почалося коротке бабине літо північних широт». «Бабине літо ще продовжувалося»
Людина:Герой Д. Лондона переживає різні почуття, що стосуються його фізичного й морального стану, та проявляє позитивні якості характеру. Герой відчуває змореність від довгої дороги, холод Білої пустелі, тугу від усвідомлення зради товариша, страх самотності, голод, який не вгамовується мізерною «їжею», біль у ногах, розтертих до крові, та замученому тілі, відчай від марних спроб роздобути їжу, виснаженість, що призводить до галюцинацій. Сміливість, виявлена під час зустрічі з ведмедем, усвідомлення нестримного бажання жити, спокій, що змінив страх, терпіння, з яким герой продовжує свій важкий шлях, сила волі у поєдинку з вовком.