Твір по літературі: Моральні проблеми в романі М. Ю. Лермонтова «Герой нашого часу» Григорій Олександрович Печорин є головним героєм роману М. Ю. Лермонтова «Герой нашого часу». Роман написаний у досить незвичайній для читача форм. Події, що відбуваються з героєм, описуються автором не в хронологічному порядку, що надає добутку якусь загадковість Мені здається, що в цьому романі М. Ю. Лермонтов намагається відкрити читачеві всі таємниці людської душі, тим самим розкриваючи моральну сторону людського світогляду. «Герой нашого часу» точно, портрет, але не однієї людини: це портрет, складений з пороків усього нашого покоління в повному їхньому розвитку». І хоча роман написаний лише в середині дев'ятнадцятого століття, у цей час людей, подібних Печорину, можна зустріти де завгодно, але не можна затверджувати, що їхня переважна більшість. Це не так.
По-моєму, головною метою, що поставив перед собою М. Ю. Лермонтов при написанні роману, було розкриття сенсу життя й моральних проблем особистості. Печорин був досить замкнутою й потайливою людиною, саме це й відрізняло його від інших людей. Між Печориним і його знайомими існує перешкода, що герой не може перебороти, саме вона відокремлює його від звичного способу життя й поводження інших людей. Щось заважає йому займатися тими ж повсякденними справами, якими займаються всі інші, тому Печорин представляється читачеві самотньою, покинутою, зайвою людиною Згодом герой починає оцінювати ті події, які йому довелося пережити. У голову йому приходить питання: «Навіщо я жив?
Для якої мети я народився?». Він починає розуміти, що час загублений, нічого значного в його житті не відбулося й навряд чи вже може трапитися. Печорин з гіркотою усвідомлює, що нічого не зробив для того, щоб бути визнаним у суспільстві й навколишньому його світі. Мимоволі Печорин замислюється осмерти. Всього його міркування над власними вчинками і їхнім аналізом переконують Печорина в тім, що людина відповідає за свою долю. Він намагається відповідати за свої діяння, якими б вони не минулого і який би результат не принесли.
Адже він, звичайно ж, розуміє, яку біль заподіює Мері, хоча не байдужість змушує зробити такий учинок, він просто боїться щоденності. Печорин губить любов князівни до себе, наносячи їй важку щиросердечну травму. Але в той же час він рятує її від нещастя, що очікувало б їх у майбутньому, від роману з низькою й дрібною істотою Пройшовши такий життєвий шлях, що наводить Печорина на міркування про мету й сенс життя, лише після здійснення багатьох помилок він починає розуміти, де оступився. Іноді він навіть замислюється про приречення людської долі, уважаючи, що, напевно, можна було б побудувати життя з інших матерій і вчинків, спочатку обмірковуючи, а вже потім закладаючи за певною схемою цеглинки фундаменту, на якому буде ґрунтуватися вся його майбутня, більше насичена щастям, життя. Але якщо все визначено, те вже ми нічого не можемо зробити. Він став зайвою людиною.
Як жаль, що для того, щоб зрозуміти суть життя, йому довелося втратити перший і останній шанс на щасливе життя До того ж не можна затверджувати, що Печорин був доконаним егоїстом, але ми не можемо говорити й про прояв турботи до людей з його боку. Пояснення його із князівною Мері говорять нам про його самопожертву, герой не хотів обманювати ті, кого поважав. Протягом усього роману в Печорине борються егоїзм і щирість почуттів стосовно навколишньої, готовність піддати себе до ризику лише для того, щоб прокинулися, нарешті, у людині добрі почуття. Не дивлячись на спробу Печорина хоч якось змінити впустую прожите життя, додати в неї крапельки веселощів і щастя, він не витримує цих моральних проблем, які майже нерозв'язні, наслідком чого є його від'їзд із Росії з надією вмерти в місцях, що не нагадують опрошлом. Мені здається, що добуток М. Ю. Лермонтова є вершиною, піком чудової творчості. «Герой нашого часу» розкриває читачеві, здатному міркувати на філософські теми, всю суть людської душі, не залежно, про кого мова йде.
«Герой нашого часу» - мій улюблений добуток із всіх створінь М. Ю.Лермонтова