У офіс детективного агентства «Конрад» зайшла молода жінка,років 25.
ЇЇ зустрів помічник детектива – Артур Белл.
- Добрий день. Мене звати Артур Белл. Я допомагаю у розслідуваннях сищику Максу Стронгу.
- Ох добрий день. Я – Кеті Вінслет. Я маю підозри,що…
І в цей момент до кабінету зайшов Стронг…
- Здрастуйте,- сказав він.
- Добридень,містер Стронг. Я – Кеті Вінслет .
- Дуже приємно. То з чим ви до нас прийшли?
- Мені здається,що за мною стежать
- Ви комусь перейшли дорогу?Або ви багата людина?
- НІ,хоча в мене є одна сімейна коштовність. Це каблучка з білим діамантом. Вона передається з покоління у покоління всім жінкам мого роду. Моя прапрабабу ся була знаменитого дворянського роду Вінслентів.
- Так,я читав про цей рід,- сказав Белл.
- На цю каблучку все моє життя зазіхає мій старший брат Ніколас. Він завжди мені заздрив. Десять років тому ми з ним посварились і з тих пір не бачились. Він навіть ніразу не приїжджав до моїх батьків…
- Можливо він знову приїхав у Йорк?- висловив свою думку Стронг.
- Все може бути,якщо він приїхав у рідне місто,не навідуючись сюди вже 10 років,то він явно щось задумав,- додав Белл.
- Скажіть свою адресу. Ми за всім простежимо.
- Фронт-стріт,28,- сказала Кеті.
- Добре
- Ну я піду. До побачення.
- До побачення. Ми будемо слідкувати за вашими діями та зробимо свою роботу,- сказав Стронг.
Жінка пішла…
У вікно ми побачили,як за Кеті почав йти якийсь чоловік,не дуже приємної зовнішності,риси його обличчя були наповнені злості. Ми одразу ж вибігли на вулицю та пішли за ними.
Йдучи десь з 20 хвилин ми дійшли до дому Кеті. Вона нас не помічала.
- Макс,а може це той самий Ніколас?- сказав Белл.
- Так!Це точно він! -відповів Стронг.
Ми підійшли до нього.
- Вибачте,а котра зараз година?
- 12:20.
- Дякуємо
- Нема за що.
- Мені здається я вас десь бачив,- сказав Макс Стронг. Ви випадково не Дрейк?
- Ні. Мене звати Ніколас.
- То ви проїздом в нашому місті чи живите тут?
- Я тут вже не був майже 11 років. Я приїхав до сестри. Забрати своє!
- То що ж ви маєте на увазі?
- А навіщо вам це знати. Я вже й так сказав більше ніж потрібно!
- Я просто письменник,я пишу свої романи на основі реальних подій. Мені дуже цікаве ваше життя. Може зайдемо до кав’ярні. Та ви мені все розповісте?
- Ну добре. Ви мене переконали.
Ось вони втрьох сидять в кав’ярні та Ніколас розказує свою історію …
- Я ніколи не любив свою сестру. Мої батьки завжди приділяли їй море уваги,в той час,як я навіть не мав друзів. Кеті - так звуть мою сестру,теж мене не долюблювала. Зараз я хочу їй помститися,вкрасти свою річ. Сімейну дорогоцінність. Дуже дорогу каблучку. Вона передається у нашій сім’ї з покоління у покоління. Наші з сестрою предки дуже її берегли. Зараз вона у руках Кеті,а повинна бути в мене!!!
- Я точно напишу про це книгу.
- Ну добре.
- То може ви мені скажете свою адресу та номер телефону.
- Так звичайно. Черри-стріт,6. А номер - 3-65-28.
- Дякую. Ну ми підемо.
- Цей Ніколас виявився дуже дивним. Потрібно здати його до поліції. – сказав Стронг.
- То ходімо,– відповів Артур.
Детективи прийшли до поліції та все розповіли. Наступного дня Ніколас заліз до оселі Кеті та намагався викрасти каблучку,та нічого не вийшло,бо поліціянти вже заховались в будинку та затримали його на крадіжці.
- Ні!Ні!Я тобі ще помщусь!- кричав Ніколас Кеті.
Вона мовчала.
Кеті була дуже вдячна Артуру Беллу та Максу Стронгу за розкритий злочин. Та наступного ж дня продала будинок та переїхала в інше місто,де б її ніхто не знайшов. А Ніколаса посадили за грати на 12 років.