Рання поезія Т. Шевченка витворюється кобзарем, оповідачем міфа, який зливається з почуттям колективу, хоч повністю не усвідомлює глибинного значення колективного досвіду і не піднімається над ним.У ранніх творах Т. Шевченко наслідує старших по-етів-романтиків. Наприклад, вдається до улюбленого романтиками жанру — балади, бере за взірець стилістику, образність, мелодику. Однак у своєму наслідуванні він набагато перевершує ті зразки, до яких вдається, оскільки його поезія має надзвичайно високий рівень.Прикладом є, зокрема, його поема «Причинна». Згадаємо перші три строфи, відомі кожному українцеві. Це опис пейзажу, що починається рядками:Реве та стогне Дніпр широкий,Сердитий вітер завива.Додолу верби гне високі,Горами хвилю підійма.Уже перше слово кидає нас в епіцентр бурі, тому що виражає найвищий рівень напруження, гнів, лють. Слова «реве» й «стогне» виражають різнобарвну гамму почуттів олюдненого Дніпра, загалом текст збагачений енергетикою народнопісенної образності. Уся картина є підкреслено гіперболізованою: Дніпро — «широкий», верби — «високі», хвилі піднімаються «горами», вітер настільки сильний, що гне верби додолу. Так активізуються почуття, а місячна ніч створює тривожно-утаємничений настрій, традиційний для романтизму.Загалом, сам сюжет поеми витриманий у романтичному ключі: дівчина чекає козака і, не дочекавшись, божеволіє. Коханий не хоче жити без нареченої. Отже, у незвичній обстановці зображені надзвичайні почуття людей, що притаманно романтичному світоглядові.