3.Чим більше знаєш, тим більше можеш. Знання — велика сила. Тому я погоджуюсь із висловом Леонардо да Вінчі: «Поганий той учень, який не перевершує вчителя». Підтвердженням цього є розвиток науки. Якби науковці не роби- ли відкриттів, то, мабуть, ми б до цього часу не мали б комп'ютерів, Інтернету, не їздили б на потягах і автомобілях. Саме людські знання допомогли запустити в космос супутники й відкрити планети сонячної системи. Сучасний світ потребує людини з високим рівнем загальної культури, людини ефективної, здатної швидко орієнтуватися й приймати оптимальні рішення в складних обставинах. Чим вищий рівень знань людини, тим ширші можливості відкриваються перед нею, тим легше знаходить вона своє місце у світі. Тому проблема оволодіння знаннями стає чи не найголовнішою. «Чим більше знаєш, тим більше можеш», —говорив Е. Абу. Яскравим прикладом підтвердження цієї думки може слугувати життя й творчість Леонардо да Вінчі. Розум живописця подібний до дзеркала, що відбиває все розуміння світу. Ці слова стосуються не сприйняття, а філософського осмислення. Пошуки як художника тісно перепліталися з пошуками вченого Леонардо, універсального генія. Художня творчість була лише частиною його діяльності, спрямованої до наукових відкриттів технічного новаторства. Коли Леонардо виповнилося 15, батько привіз сина у Флоренцію й віддав на навчання до Андре Верроккьо—скульптора, живописця, ювеліра. Його майстерня була осередком найпередовіших аналітичних пошуків.Джордано Базарі,біограф італійських художників епохи Відродження, розповідав: «Коли Андре писав на дереві образ із зображенням святого Іоанна, Леонардо намалював на ньому ангела, що тримає одіж, і хоча був ще юнаком, виконав його так, що ангел Леонардо вийшов набагато кращим за постаті Верроккьо». Працюючи разом з учителем, художник-початківець перевершив його, домігшись якісно нового звучання образів — глибокої поетичності. До цього часу належить і перший датований твір Леонардо «Вид на долину Арно поблизу Пізи». Вступивши в товариство святого Луки, художник розпочав самостійну діяльність, однак зв'язок з учителем він підтримував. Картини митця народжувалися на світ повільно, тому що писати для Леонардо означало вивчати. «Живопис — це наука і законна дочка природи»,— стверджував він в одному із записів. Виникнення кожного твору Леонардо передувало тривале збирання матеріалу, створення великої кількості начерків. Найвідоміший твір Л. да Вінчі — «Джоконда». Портрет заворожує глядачів уже протягом п'яти століть. Притягальна сила «Джоконди» пояснюється психологічною багатогранністю образу, котрий живе, дихає, змінює нюанси звучання. Трепет життя присутній у всьому: у пасмах старанно виписаного волосся, прикритого вуаллю, у складках одягу, у виткому орнаменті коміра сукні, у руках, що спокійно лежать. Неоднозначний і пейзаж, вечірній, ніби освітлений примарним місячним сяйвом: петляє дорога, звивається стрічка ріки, зеленувато-блакитні води течуть повз гори, що здіймаються ввись, немов химерні видива, вершини гір у міру заглиблення стають блакитними.Визнаний геніями, оточений численними учнями, Леонардо й далі вів наукову та художню творчість: ці дві форми доповнювали одна одну,вели до однакової мети — пізнання Всесвіту. Нелегко назвати галузь знань, яка б не привернула його увагу. Записи Леонардо успадкував його улюблений учень Франческо Мельці. Для Л. да Вінчі набуття знань означало не пасивне їх зберігання, а активне використання для проникнення у світобудову. Універсальною наукою пізнання, на думку майстра, був живопис. Не можна не згадати давньогрецького філософа Аристотеля—учня Платона, вихователя Александра Македонського. Твори Аристотеля охоплюють усі галузі знань того часу. Він — основоположник формальної логіки, творець силогістики. Приїхавши в Афіни, добре вивчив основні положення філософії Платона й міг поставитися до них критично, Платон високо цінував Аристотеля й називав його «розумом», Аристотель провів із Платоном 17 років. Є підстави думати, що Платон любив свого геніального й непокірного учня й не тільки передав йому всі свої знання, але й перелив у нього всю свою душу. Між учителем і учнем зав'язалася міцна дружба з усіма її атрибутами — тимчасовими незгодами та гарячим примиренням.