Беруть завидки на чужі пожитки
Заліз кіт на сало та й кричить: «Мало!»
Що на людях видно, то й собі жадно.
Залізо іржа з'їдає, а заздрий від заздрощів погибає.
Заздрий від чужого щастя сохне.
Заздрість здоров'я їсть.
Бачить чуже під лісом, а не бачить свого під носом.
Чує кіт у глечику молоко солодке, та морда коротка.
Є в глечику молоко, та голова не влазить.
Не дурний крук, щоб впустив з рук.
На чужий коровай очей не поривай, а свій дбай.
Заздренному боком вилізе.
За копійку аж труситься.
Зависливі очі, як у попа.
Скупий, аж синій.
В чужих руках завше більший шматок.
У кожного рука к собі крива.
На чужій ниві все ліпшая пшениця.
Як мед, то ще й ложкою.
Своє з'їв і на моє зазіхає.
Від користі серце кам'яніє.
За користю біжить ристю.
Вовк і лічене бере.
Повадиться вовк до кошари, то все стадо перебере.
Дайте мені та ще й моїм дітям!
Найміть мене обідати.
То такий, що й каменя не дасть голову провалити.
Всім по сім, а мені таки вісім.
Гребе, як кінь копитом.
То лиш курка від себе гребе.
Бездонної бочки не наллєш.
Дірявого мішка не наповниш.
У скупого все по обіді.