«Його готовності наражати себе на небезпеку не дивувалися, знаючи його честолюбність, та всіх вражала його здатність витримувати незгоди, які, на перший погляд, перевищували його тілесні сили, бо він був слабкої статури, з білою й ніжною шкірою, страждав від головного болю... Проте він не посилався на слабке здоров’я, щоб вести розніжене життя. Навпаки, військова служба правила йому за ліки від слабосилості. Він прагнув частими походами, простим харчуванням, постійним перебуванням під відкритим небом і різними перешкодами подолати свою кволість і загартувати тіло.
Розповідають, що коли Цезар перейшов Альпи і їхав через якесь нужденне містечко з нечисленним населенням, друзі, сміючись, жартома запитали: «Невже й тут мають місце змагання за посади, суперництво за перше місце і чвари серед знаті?». На це Цезар цілком поважно відповів: «Щодо мене, то я волів би бути тут першим, ніж у Римі другим». Іншим разом, уже в Іспанії, читаючи на дозвіллі якусь книжку про Александра Великого, Цезар надовго поринув у глибоку задуму, потім навіть пустив сльозу. Здивовані друзі запитали його про причину цього. Тоді він відповів їм: «Невже вам не здається, що немає в мене підстави для смутку, якщо Александр у моєму віці правив стількома народами, а я досі не здійснив жодного славетного подвигу?» (Плутарх).