Ми з класом вирішили, піти і поглянути на те озеро. Там було дуже красиво, але і холодно. Невдовзі я з Ольою відійшли дальше від колективу. Цю місцину я знала ще з дитинства, бо з батьками часто проводила тут час. Ми йшли на прогулянки, годували лелек, але на жаль тепер їх не було. Я дуже розчарувалась не побачивши жодного чорнопузого птаха, але розуміла що мороз помішав їм тут оселитись. Ми з Ольою гуляли навколо озера, тут ми побачили самотнього лелеку. Підійшовши ближче, ми зрозуміли що в нього було поранене крило і він дуже змерз. Я залишилась з бідолашним птахом, а Оля побігла по Тетяну Іванівну та клас. Коли всі прийшли ми обережно взяли птаха на руки і відвели його до школи. Там Тетяна Іванівна обмотала йому крило і ми його відігріли. І сказали що хтось повинен приютити птаха, доки все не заживе. Ніхто не хотів брати птаха, але я викрикнула що візьму його, буду піклуватись про нього, годувати і приділяти увагу. Тетяна Іванівна була не проти. Прийшовши додому, я розповіла все батькам і вони також були не проти залишити птаха, бо любили тварин. За пару місяців у Грицька, так я його назвала, крило зажило, і потепліло, йому було час відправлятись до зграї. Я дуже полакала коли ми прощались, але кожної весни Грицько прилітав до мене і я раділа кожного дня новій зустрічі з ним