Невеликий за обсягом прозовий епічний твір про незвичайну життєву подію з несподіваним фіналом
Уривок з повісті Я.Стельмаха "МИТЬКОЗАВР ІЗ ЮРКІВКИ, або ХИМЕРА ЛІСОВОГО ОЗЕРА
Не саме село вабило нас, бо чи ж мало чудових сіл на Україні? Не зелень лісів, бо майже щонеділі їздили ми з батьками під Бровари, Іванків чи Ірпінь; не гриби і не світанки над річкою, скажу навіть більше — не студене молоко в гладущику, щойно вийнятому з льоху. Ні! Кликало нас до себе привільне і незалежне життя. Кликало і вимахувало привітно рукою: «Ну ж бо, сміливіше. Я чекаю на вас!»— Уявляєш собі, — казав Митько. — Ліс. Кругом ні душі. А в лісі озеро. А на березі курінь. А в курені — ми. А поруч багаття. І казанок із юшкою. І роби собі, що хочеш. Хоч на голові стій. А кругом ні душі.— Угу, — і собі облизувався.— З одного боку пляж, а з другого берег урвистий травою поріс, кущами. І дерева… А до села кілометрів зо три, якщо не більше. А на багатті казанок із юшкою.— Та ти вже казав про казанок.— Ну то й що! Про приємне і казати приємно.— А як бабуся не дозволить?— Чия? Моя? Хе-ге, та ти її просто не знаєш! Бабуся — во! Ночувати, правда, може, й не відпустить, а так — скільки завгодно.— От якби ще й ночувати, — зітхав я.— Та стривай. Хай спершу хоч до села відпустять, а там видно буде.Отож ми й докучали моїм батькам (Митькові були не проти), канючили мало не щодня