У свій вільний від навчання період , тобто канікули, я завзвичай їду до своєї бабусі. Моїй бабці вже 96 років , і її звати Марія . Живе вона на селі , поблизу Львова. В її власності вже давно є поле , на якому вона вирощує все . Коли я гуляю тим полем , аж очі розбігаються! Я завжди пораюсь біля поля , а моя бабця сидить на кріслі-гойдалці, яке приношу їй я, і каже мені що робити. На другий місяць літа , до нас приєднується мій батько . Він закінчує свою роботу в місті адвокатом , і до кінця літа працює в нашому селі агрономом.
Я обожнюю , після важкого робочого дня ,сидіти із друзями на околиці села, коли вже стемніло і вдивлятися в зірки на такому безкрайому небі. Одного разу , минулого тижня , ми ,як звично ,сиділи на нашому місці, і зненацька ,зовсім недалеко від нас , запалав вогонь - це була пожежа. Довгий час дощ не міг потушити цю неймовірно величезну пожежу. А коли сонце зійшло , народ побачив ,що вогонь зіпсував всі дерева , рослини й поля .Моя бабця довго не могла оговтатись від такої втрати . А природа не реагувала ніяк . Все ще , так як і завжди , зранку на траві з'являлася роса , і жайворонок впродовж цілих днів щебетав свою пісню.