Всі ми виростаємо на казках і всім житті, що
залишилося, чекаємо чуда. Від нашого сприйняття миру залежить, відбудеться воно
чи ні. Герберт Уэллс у новелі «Чарівна крамниця» показав нам, як по-різному
діти й дорослі бачать і сприймають світ. Доторкнутися до чара вдається деяким,
тому що людині необхідна нестримна фантазія, воля від земних турбот і твердого
реалізму. Такий погляд на життя зберігають діти (і те не все), а дорослі, може,
і хотіли б, так не можуть. Уэллс показав нам, що батько Джипу готовий був
повірити в чудеса, але тверезість, а потім ревнощі й тривога за хлопчика
знищили нитки чарівництва, що виростали в ньому. Чудо зненацька перетворилося в
кошмари. У тому самому предметі хлопчик бачив прекрасний і таємниче, а батько —
огидне-страхаюче.
Маленькому Джипу підвладні предмети, він з
дитячою серйозністю керує ними, він захоплений, забув про існування того
реального світу, де є батько. Але світ, у який занурилося саме маля, — самий що
ні на є реальний. Коли страх батька досягає свого апогею, Уэллс забирає
хлопчика. Хазяїн крамниці блазнює перед переляканим батьком, продовжуючи
«дорослу» казку. І, батько й син усе в тім же місті, на тій же вулиці, тільки
чарівного магазинчика вже немає. Про те, що все що сталося — не марення й не
сон, нагадують подарунки в руках Джипу, вручені йому крамарем. Розпакувавши вдома
згортки, син бачить всі ті ж чудові, живі іграшки, батько — простих олов’яних
солдатиків, яких можна купити в будь-якому магазині, звичайного кошеняти із
прекрасним апетитом. Батько до кінця новели не вірить у чаклунство, він чекає,
коли хазяїн крамниці прийде одержати рахунок за подарунки.
Але адже казку не можна купити,
вона безцінна! Казка скрашує світ в інші фарби, надає відносинам людей інші
відтінки, змушує жити по-іншому, бачити більше й ширше, відкривати душу цілому
миру, якому не можна вивчити й до кінця життя.