Панна змальовується через сприйняття героя-оповідача. Автор не подає детального портрета, є лише окремі деталі: очі, як у зляканої лані, променисті, чисті, великі; нижня губа, як у вередливих і гарненьких дітей, трохи випнута наперед; серпосхожі пасма темного волосся. Герою-оповідачеві вона здається то фантастичною феєю, то якимось «дивним звіром, сильним, напруженим, диким». Панна є втіленням краси, жіночності, ніжності. Водночас це сильна, вольова, цілеспрямована людина, яка любить життя.
Герой-оповідач іронічний, щирий, емоційний, спостережливий, чутливий, справжній лицар.
Помітно, як змінюються відчуття героя-оповідача: зневага до смерті – жаль за чимось – протест («Не було ні страху, ні суму, ні жалю, тільки… один якийсь величезний пульс протесту, боротьби всієї істоти з цим призначеним, неминучим») – відчуття «таємної вогкості смерті» («А там… ждала смерть… чорна, слизька, огидлива…») – щастя перемоги життя.
А ось як розвиваються почуття: зустріч і з панною в повітці контрабандиста викликає здивування і навіть ніяковість. Далі з’являється зацікавленість, панна починає подобатися, молоді люди закохуються (їхні очі повні ласки й тепла одне до одного), щастя, мука «осиротілого щастя».
Я вважаю, що герої збагатили один одного: оповідач навчився цінувати життя, кожну його мить, усвідомив, що щастя – це момент, а панна перемогла страх смерті. Та головне, що кожен із них відчув щастя кохання.