Тема: зображення боротьби українського козацтва з польськими загарбниками; змалювання ночі розгрому армії польського воєначальника Конецпольського під час антишляхетського повстання 1630 р., очоленого гетьманом Тарасом Федоровичем (Трясилом).
Ідея: возвеличення мужності, героїзму, цілеспрямованості, наполегливої віри в перемогу козаків на чолі з гетьманом Трясилом; засудження жорстокості, жадібності ляхів, які полонили український народ, позбавляючи його навіть віри християнської.
Основна думка: наш народ завжди буде пам’ятати і шанувати своїх оборонців, їх подвиги; тих, хто визволяв їх від рабства і поневолення.
Композиція. Події у творі перемежовуються у двох часових площинах — сучасній (спів кобзаря) і минулій (боротьба українського народу з ляхами). Співаючи, кобзар розповідає про лихо, яке огорнуло Україну, коли польська шляхта заполонила рідний край і намагалася перетворити народ у рабів, позбавляючи його навіть віри християнської. «Тарасова ніч» — це історична пісня про далеке героїчне минуле, про перемогу козаків під проводом Трясила над ворогом. Тому народ і уславлює вірних захисників неньки України, завдяки яким має волю, віру і щастя.
Жанр: історична поема.
Ідейно-художній зміст поеми Т. Шевченка «Тарасова ніч». Наскрізний образ твору — кобзар, який оспівує минулі перемоги Козаків над москалями, татарами, турками і ляхами, і в піснях почуття гордості за звитяжну славу предків переплітаються з журбою: Була колись гетьманщина, Та вже не вернеться. Народний співець Шевченко у своєму творі закликає українців «тієї слави козацької» повік не забути і гартувати себе до боротьби проти сучасних орд колонізаторів, отих «поганців», що запанували над «дітьми козацькими». Мотив «годі журитися» та заклик «покепкувати з вороженьків» надають оптимістичного звучання поемі, кличуть до лав нових лицарів національно-визвольної боротьби. Автор радіє перемозі запорожців, називає гетьмана Тараса Федоровича сизим орлом, що взявся «віру рятувати». Та водночас Шевченко й сумує, бо тепер над внуками Трясила, «над дітьми козацькими поганці панують». Разом з Тарасом - козаком Тарас - поет обливається «гіркими сльозами», тому що Україна стоптана ворогами. Була колись козацькая І слава, і воля, Слава сяє, а воленьку Спіткала недоля. Історичні рани України ятрили серце молодого Тараса, яке змалку палало незрадливою любов’ю до рідного краю. У поемі «Тарасова ніч» автор викриває тих, хто знищив гетьманщину — форму правління української державності. Це «москалі, орда, ляхи». Але вона не зникла — саме завдяки Шевченкові відновилася історична пам’ять народу: Де поділось козачество, Червоні жупани? Де поділась доля-воля, Бунчуки? Гетьмани? Славне минуле вітчизни поет зіставляє з ганебним під’яремним станом України в XIX ст. Через осмислення історичної долі України автор нагадує читачам про потребу власного державного устрою. На думку відомого літературознавця І. Дзюби, Шевченко «в минулому шукає традиції волі й героїзму, щоб знайти надію, приклад, силу для боротьби за нову Україну...» Образ ночі в поезії — символ суспільного мороку. Світанку народові нема, та оскільки в цій ночі засвітив місяць і «зірки засіяли», то зміст поеми настроює на оптимізм долі народу в майбутньому, бо все ж місяць і зірки є джерелом світла, а не мороку. Пригадується тут народне прислів’я: «Місяць — козацьке сонце». У поемі з народних споконвічних джерел море — синє, орел – сизий, хмари — темні, ворон — чорний. Важливе місце займає також образ могили — це символ минулого, України. Так через зображення минулого українці краще розуміли сучасне.