Українська мова є продуктом тривалого розвитку з VII ст. і до наших днів. У її історії виділяємо п’ять періодів. На різних етапах мову наших предків називають все іншими іменами.
1) Спільнослов’янська мова (III тис. до н.е. – VI ст. н.е.). Це наукова назва. Наші предки у ті часи користувалися племінними назвами.
2) Давньоруська мова. Становлення усної форми (VII – IX ст.).
3) Давньоруська мова (X – перша пол. XIII ст.).
4) Староукраїнська мова (друга пол. XIII – XVIII ст.).
5) Нова українська мова (XIX – XXI ст.).
Праслов’янська мова об’єднувала близькоспоріднені діалекти слов’янських племен. У системі вокалізму ця мова мала монофтонги й дифтонги, які були і довгими, і короткими, усі склади були відкритими, наголос був музичний, приголосні та голосні поєднувалися за законами сингармонізму. На початковому етапі приголосні не розрізнялися за твердістю й м’якістю. На пізньому етапі розвитку праслов’янської мови виникли м’які приголосні, серед них – шиплячі [дж], [ж’], [ч’], |ш’]. Кількість приголосних зростала, виникло протиставлення між твердими і м’якими приголосними. Відповідно зменшувалася кількість голосних: зникли всі дифтонги, не стало різниці між довгими і короткими голосними.
Після розпаду слов’янської територіальної єдності в VI ст. розпалася і єдина праслов’янська мова. У мові східних слов’ян (протодавньоруській) упродовж VII – IX ст. відбулося чимало змін у фонетиці, що відрізняють її від західнослов’янських і південнослов’янських мов:
1) виникли повноголосні форми -оро-, -оло-, -ере-, -еле-: корова, голова, очерет, пеленати;
2) звукосполучення [йе] на початку слова змінилося в [о]: один, олень, осінь, озеро, осетр;
3) голосний [“t] (ять) перед складом з наголошеним [і] змінився в [і]: дітіна, сініца;
4) на початку слова короткий [а] змінився в [о]: Олексій, Олександр, Опанас, Овдін;
5) праслов’янський [г] змінився в [гі; голова, нога, гора (пор. зах.- слов, glowa, noga, gora).
Повний текст : http://uastudent.com/%D0%BE%D1%81%D0%BD%D0%BE%D0%B2%D0%BD%D1%96-%D0%B5%D1%82%D0%B0%D0%BF%D0%B8-%D1%8...