- Костику, скажи, ти хотів би потрапити у місто, де живуть самі діти?
- Зараз, мамо, я подумаю... А ти там була б, у цьому місті? А татко? Чи, наприклад, наша бабуся?
- Ні, звичайно, нікого з дорослих в цьому місті не буде: ні батьків, ні лікарів, ні водіїв автобуса, ні кухарів...
- По-моєму, це неможливо, мамо. Адже діти не можуть жити зовсім самі, ми ж маленькі, нічого не вміємо, не знаємо... Ні, мамусю, я не хотів би потрапити у таке місто.
- Заспокойся, Костику, я тільки пожартувала, ніхто тебе в таке місто не відправить!
- А я вже подумав, що так насправді може бути!