Був теплий осінній день. Мені подобалося спостерігати за сонячним промінчиком. Ось він ковзнув по дереву і гайда бавитися — стрибати зверху-донизу, знизу-догори. Аж раптом під ще зеленим листячком деревця я помітив яскраву плямочку, яка на сонечку переливалася всіма кольорами веселки.
Придивившись уважніше, я зрозуміла, що то на гілочці сидить шпак. Весь чорного кольору, але пір’я в нього було блискучим. Птах ніби оперезаний строкатою стрічкою. Міцний дзьоб надавав йому дуже поважного вигляду. Недарма люди називають його мудрим птахом і навесні майструють шпаківні.
Він здався мені заклопотаним і серйозним. Це й не дивно, бо попереду його чекає нелегке випробування — відліт у теплі краї. Мабуть, тому його чорненькі намистинки-очі були сумними, бо тяжко залишати рідні місця аж до наступної весни.