Мила серцю Україна — це земля дідів і прадідів наших. Тут народилися наші батьки, на цій землі й ми зробили свої перші кроки. Споконвіку тут жили люди, працювали, ростили дітей. І до матінки-природи ставилися вони з пошаною.
Чому ж сьогодні так гостро та невідкладно постала проблема екології? Чому ж досить часто наші сучасники насмілюються втручатися у світ природи? Мабуть, тому, що вважають себе за можновладних господарів, приборкувачів природи, які надто гарно знають закони Всесвіту. До недавніх часів утілювали грандіозні проекти осушення боліт, будівництва потужних атомних електростанцій, навіть повороту північних рік. Усе це було страшною помилкою. Подібні проекти мали б принести користь лише людям, але не природі. І сьогодні ми на собі відчуваємо наслідки такого хижого господарювання.
Страшним лихом для всього українського народу стала аварія на Чорнобильській атомній електростанції. Слід згадати, що радіаційний фон у Чорнобилі зразу після трагедії перевищував природний рівень у вісімдесят сім тисяч разів. Наслідком цієї катастрофи стали сотні тисяч калік і хворих, сотні тисяч квадратних кілометрів, забруднених радіонуклідами. Чорна хмара чорнобильського лиха сягнула аж півночі Європи. Однак найбільше постраждали Україна, Білорусія й Росія.
Я гадаю, що атомні електричні станції — надто небезпечні об'єкти. Серед небезпек, які вони приховують, є ще одна. Атомні електростанції для охолодження своїх реакторів забирають чисту воду, і ми можемо бачити, як міліють природні водоймища, знижується рівень ґрунтових вод.
Треба жити в порозумінні з природою, берегти та примножувати її чарівні багатства. Сьогодні, за часів української державності, ми повинні особливо пильно берегти свою землю, дбати про її красу, піклуватися про її здоров'я.
Ми зробимо так, щоб екологічні катастрофи не повторювалися, а чудові краєвиди завжди милували людське око.