Частіше за все людина починає замислюватися про те, чим є її життя, коли за плечима вже багато прожитих років. Усі важливі події, дорогі люди, мрії, що здійснилися, та такі, що вже ніколи не стануть реальністю, - все це становить життєвий досвід людини. З нього вона робить певні висновки та навчає своїх дітей.
Я вважаю, що насправді дуже важливо зрозуміти, що то є людське життя, саме коли ти ще дуже молодий і можеш обирати, як жити. Бо світ сповнений безкінечних можливостей, і дуже важко правильно обрати свій шлях. Усі ми чули, як хтось, проживши півжиття й більше, з прикрістю констатує, що не зробив того, чого найбільше хотів, що життя його розчарувало, а часу на виправлення помилок вже немає.
Життя людини – це найбільша святиня. Кожен може обирати свій шлях, не заважаючи іншому обирати свій. Не можна примушувати інших хотіти того, чого хочеш сам. Не можна збудувати свого щастя на чужій біді – так промовляє народна мудрість. І також не можна розраховувати на те, що хтось буде завжди підказувати тобі вірні рішення і нести за тебе відповідальність.
Тому на мою думку, життя – це велика особиста відповідальність кожного. Від народження й до старості людина має унікальну в природі здатність розвиватися, вчитися, вдосконалюватися. Важко сказати, як би я хотів прожити життя зараз, коли мій власний досвід дуже маленький. Проте, я вважаю, він дуже цінний, як і знання, отримані від батьків, друзів, вчителів, із книжок. Це все – безцінні джерела інформації про те, що нас оточує та становить невід’ємну частину нашого буття, допомагає нам орієнтуватися в ньому, підтримує та надихає.