знову відправився в англійську столицю.
Свіфт віз з собою рукопис “Мандрів Гуллівера”, над яким працював на протязі п’яти років. Прочитавши роман, читач впевниться, що його автор менше всього подібний на 58-річну людину. Він виступив як молодий боєць. Свіфт знав, що офіційний Лондон холодно, якщо не вороже сприйме його сатиру [6;5].
Автор “Мандрів Гулівера”, в свою чергу, зовсім по-іншому дивився на англійську столицю, на всю Англію. Раніше вона була для Свіфта милою батьківщиною, а з тих пір, як він у 1714 році поселився в Ірландії, він бачив в Англії лише країну-призискувача, носія зла, несправедливості.
Письменники ХVІІ століття не могли вказати людству шлях, по якому воно повинно було йти. Вони не знали такого шляху і не вірили в його існування. Тому вони були здібні лише до фантастичних настроїв.
Фантастичне направлення і песимістичний дух сатири Свіфта були прямим спадком ХVІІ сторіччя.