Одяг у діда вічно забризканий глиною або глеєм. Але до того всі звикли, бо дід колодязник. На вигляд дід маленький, низенький, худий і трохи сутулий. Кажуть, колись був рудим. Але тепер чуб у нього білий, “їжачком” підстрижений. Під широким носом – коротенькі вуса.
Є в діда помічник. Це сірий, маленький, кругленький, як огірочок, коник. Дід вигадав йому чудернацьке ймення. Коня звуть Архімед.
Покликала діда молодиця. Діти вкинули в колодязь лампу, тепер мусила ходити за три кілометри по воду. Благала допомогти.
Вода в колодязі переливалась сизими, лискучими колами і тхнула гасом. Примірявся дід недовго. Познімав з воза свої інструменти, плюнув у долоні й заходився обтісувати дубові колоди. Невдовзі два вінки цямрини були готові.
Потім дід поліз у колодязь, жінка спустила цеберку, і він обережно зібрав гас.
Коли треба було виливати воду, дід надів на Архімеда хомут, прилаштував барок, на товстій линві спустив у колодязь важке цебро, сам став на цямрину. Набрав у цебер води, поклав канат на коліща.
Архімед рушив, коліща запищало, і з темної глибини колодязя швидко піднімалася вгору чорна важка баддя. Коли дід схопив її за товсту дужку, кінь зупинився як укопаний.
Дід вилив воду, опустив цебер назад у темний отвір колодязя, накинув канат знов на коліща. Архімед ворухнув нашорошеними вухами і позадкував до колодязя. Залізний цебер спускався до води, натягував канат, той тягнув барок та посторонки.
Виливши воду, дід поміняв два вінки цямрини, що всотали в себе гас, і до вечора все було закінчено. Із джерела в колодязь набігла свіжа вода. “Пийте на здоров’я!” – сказав весело дід