Джерела народної поетичної творчості, або фольклору (від англійського folk1оге – народне знання, народна мудрість), беруть початок у далекій давнині. У ті далекі часи люди не вміли писати, тому всі свої знання передавали в усних оповіданнях. Народна мудрість знайшла відбиття й в творчості.
Варто відзначити, що фольклор це не тільки мистецтво слова, усна поезія. У ньому також присутні елементи театралізації – жести, інтонація, міміка, тому що все виконується наживо. Нерідко невід’ємною частиною пісень є танець. Таким чином, усна народна творчість органічно поєднує в собі характерні риси декількох видів мистецтв.
Завдяки тривалому шляху історичного розвитку, у фольклорі знайшли відображення різні сторони життя народу, фольклор відрізняється жанровим багатством і розмаїтістю. Це прислів’я й приказки, загадки й казки, календарна й сімейно-побутова обрядова поезії, билини, легенди, перекази, а також балади, історичні й ліричні пісні, драматичні добутки, частівки, дитячий фольклор
Крім загальних жанрів, таких, як казки, загадки, прислів’я, у фольклорі кожного народу є тільки йому властиві різновиди. Так, тільки в українській народній творчості існують коломийки й щедрівки.
У фольклорі дуже велике значення мають традиції. Це виражається в тому, що протягом багатьох сторіч зберігається відносна стійкість «словесного тексту наспіву й характеру виконання», сюжетних ліній і героїв, виразних засобів і форм. Тобто від покоління до покоління текст передається без істотних змін. У результаті цього, по записах, зробленим збирачами фольклору в XVII-XIX століттях, можна скласти уявлення про думи XI-XIII сторіч або про історичні пісні, складених 500-600 років назад.
Усна народна творчість має важливе пізнавальне й естетическое значення