Ця історія трапилась зі мною взимку. Я спокійно шла собі додому після важкого дня. Окидаючи оком красиві дерева , кущі і хмари на небі , я не помітила замерзлої калюжі і впала на спину. До мене підбігло якесь маленьке цуценя і почало облизувати обличчя. Було схоже на те , що у нього немає хазяїна. Я почала посміхатися від цієї несподіваної зустрічі. І подумала собі : "Мабуть, я заберу його до себе..."
І так мій Зефір живе зі мною уже 3 роки.