З дитинства я живу в невеликому місті, якщо захотіти, то можна обійти його за пару годин, незважаючи на його розміри він просторий і чистий. Нехай в ньому мало красивих вулиць і визначних пам’яток, немає розвідних мостів і хмарочосів, я люблю своє місто. Тут багато затишних дворів, дорогих серцю місць і, звичайно ж, рідних людей. Тут живуть мої друзі, тут моя улюблена школа.
Найбільше я люблю наш парк, тут завжди дуже красиво, коли восени заходиш в нього, то потрапляєш в золоте царство, доріжки посипані яскравими жовтими листям клена, на деревах шелестять золоті монетки. Взимку тут все білосніжне, дерева стоять в пухових шапках, блищить сніг. Навесні все поступово оживає, а влітку всі кольори веселки можна побачити в парку, і постійно чути веселий сміх дітвори.Я люблю те, що тут немає величезної кількості машин і підприємств, які забруднюють повітря. На відміну від великих міст моє місто позбавлений суєти, шуму, кілометрових пробок.
Моє місто побудований на мальовничому місці, він стоїть на річці Волзі, недалеко від міста є сосновий ліс, в якому в теплу пору року завжди можна знайти гриби та ягоди, а недалеко від міста розкинуті широкі поля і луки, багато березових гаїв. Городяни пишаються природою свого міста. Всі гості міста відзначають природне багатство нашого краю.Можливо, коли я закінчу школу, я поїду в інше місто, але я знаю точно, що ніколи не забуду своє рідне місто, і з радістю буду сюди приїжджати.